ДМИТРО БОНДАРЕНКО

Офіційний сайт письменника з Дніпра

українська

Секретарка боса

 

оповідання

 

1

 

-Знаєш, до цього вона ніколи і нічим не видавала себе. - Владік сидів навпроти мене і просто сяяв від задоволення. - У нас були чисто формальні стосунки, та і то зрідка. Бо ти ж знаєш, що Мілена хоч і числиться у нас на фірмі секретаркою, але робочими моментами майже не займається.

 

Я багатозначно усміхнувся. Так, звичайно, у нашій конторі всі все прекрасно знали і розуміли, з яких саме питань була у нашого боса секретарка Мілена. Для цього досить було лише одного погляду на цю ефектну блондинку з шикарним, явно силіконовим бюстом і силікованими губами. Врешті навіть сам бос не робив жодних таємниць про свої стосунки із підлеглою красунею. Тож те, чим зараз хвалився переді мною Владік мимоволі інтригувало.

 

-Так, я її трахнув! Трахнув улюблену секретарку нашого неповторного і неперевершеного шефа! – хлопця просто розпирало від гордощів. – Да, я зробив це! Зробив її як дівчинку. Тепер вона знатиме, що таке справжній секс!

 

-Тихо ти! Тихо… - я мимоволі озирнувся навколо. Хоч ми і сиділи зараз з Владіком в їдальні, що знаходилась поза нашим офісом, все ж обережність від зайвих вух не завадила б. Їдальня МНС-ників на вулиці Короленка завжди славилась дешевими та смачно зготованими обідами, і тут траплялася найрізноманітніша публіка.

 

-І коли це сталося? – спитав я з подивом.

 

-Тиждень тому. На новорічному корпоративі, - недбало кинув мій співрозмовник.

 

-Коли? На корпоративі? – я спочатку недовірливо зиркнув на приятеля, але потім клацнув пальцями, дещо згадавши. – Стривай, так здається, нашого боса тоді не було. Він щось там терміново поїхав у відрядження чи щось таке…

 

-Правильно. Його не було, - підхопив Владік і по-змовницьки підморгнув мені. – А Мілена, його найкраща і найулюбленіша секретарка була… Ми там з нею тільки разок потанцювали якийсь медляк, а потім просто втекли на фіг з того корпоративу… у її кабінет. Ну і там, коротше кажучи, я її…

 

Владік красномовно ляснув однією долонею по іншій так, ніби забив корку у пляшку. Він був на сто відсотків задоволений собою.

 

 

 

2

 

У мене ж після обіду настрій, навпаки, споганився. Ну чому зі мною нічого такого ніколи не трапляється? Чому я на всіх корпоративах максимум що можу, так це потанцювати з Анькою з бухгалтерії, та й то тільки тому, що ми з нею колись учились в одній школі.

 

А тут якийсь нещасний менеджерішко Владік - і таку цяцю заполучив! Ще й так легко все це у нього вийшло. “Просто втекли з корпоративу”, – передражнив я його.

 

Але скажіть, ну чим зміг полонити саму Мілену такий телепень, як Владік? Ні фігури у нього, ні розуму особливого. Зріст нижче середнього, зуби, здається, наполовину гнилі. А посада? Найнижча ланка – якийсь там менеджер. Та таких у нашій фірмі з пів сотні! І що вона у ньому знайшла? Просто диву даєшся від цих жінок!

 

Дехто думає, що системні адміністратори на фірмах дуже полюбляють читати чужі електронні листи. І справді, як сисадмін з трьохрічним стажем, я підтверджую, що з технічної точки зору для цього немає великих перешкод. І майже кожен з моїх колег за бажання може запросто відслідкувати будь-яке повідомлення у будь-якій поштовій скриньці, яке відіслали або отримали працівники фірми.

 

Але читати всю кореспонденцію, та ще й коли у компанії працює більше ста чоловік – ні, на це ніяких сил і нервів не вистачить. Це я знову, як сисадмін зі стажем, підтверджую.

 

Адже якщо навіть і випадає якась вільна хвилина у робочий час, то краще вже у “Героїв” або “Контр Страйк” порізатись, ніж копирсатись у чужій “брудній білизні”.

 

Хоча, звісно, і бувають особливі випадки. Як ось, приміром, сьогодні, після обідньої розмови із Владіком. Я довго не міг зосередитись на поточній роботі, не маючи сил викинути всю цю історію з голови. Тож врешті-решт махнув рукою та поліз дивитися у Міленин лог.

 

Секретарка боса, очевидно, не дуже часто користувалася електронною поштою, і тому листів у її скриньці було не багато.

 

Та-а-ак, ну що ж, подивимось… Що тут у нас у “вхідних”? Спам, знову спам, флеш-ролік з привітанням Нового Року від подружки, знову спам… О, ось лист від шефа… Цікаво. Я клацнув “Відкрити повідомлення”, але коли воно розгорнулось, побачив лише пару слів:

 

“Ну як там пройшло на корпоративі?”

 

Я криво усміхнувся. Ага, хто ж тобі скаже правду! Більше їзди по відрядженнях і частіше залишай свою кралю наодинці. Цікаво, що вона йому наплела у відповідь? Ці жінки такі спеціалістки навішати лапшу на вуха! Я заінтриговано поліз у розділ “Відправлені”.

 

Відповідь Мілени теж була короткою. Але якщо у листі боса все ж не було нічого дивного – звичайна цікавість людини, яка пропустила якусь масову подію, - то зміст відповіді його коханки мене просто ошелешив.

 

“Все пройшло, як і задумувалось. Правда, відео получилось трохи темнувате. Він був такий гарячий, що я навіть не встигла увімкнути верхнє світло у моєму кабінеті.”

 

 

 

3

 

Коли наступного разу на обідній перерві ми знову зустрілися з Владіком, його настрій був уже далеко не такий радісний.

 

-Не розумію, - щиро знизував він плечима. - Вона зараз так себе веде, мовби між нами нічого не сталося. Ну добре, декілька днів одразу після корпоративу я думав, що, може, вона дотримується якоїсь там конспірації або просто хоче показати мені характер. Але час йде, і я бачу, що вона взагалі не горить бажанням розмовляти зі мною. Пару разів спеціально підловлював її і пробував заговорити – жодного ефекту! Поводиться зі мною – як із порожнім місцем.

 

Владік розпачливо розвів руками.

 

-Слухай, - обережно запитав я хлопця, - а ти не думаєш, що вона тебе просто використала? А може і не просто, а навіть спеціально для якихось своїх цілей. Вона ж разом із босом, а у сильних світу - свої закони.

 

-Підожди, ти щось знаєш? – Владік нервово схопив мене за плече.

 

-Ну-ну, розслабся, - поспішив я його втихомирити. – Що я можу знати? Це краще тобі самому сісти і добре прикинути для чого тебе і всю цю ситуацію можна було б використати. Може, вони по твоїй роботі хочуть тебе якось підставити? Може, ти щось зайве знаєш… Подумай.

 

-Я!? – Владікові очі збентежено забігали. – Та що я можу такого знати? Я ж звичайний менеджер. Хоча… стривай! – він раптом перелякано осікся, згадавши дещо. Але

 

згодом майже впевнено махнув рукою. – Та ні, навряд чи за це. У нас же всі менеджери трохи махлюють.

 

Однак, як не переконував себе і мене Владік, що тут не може бути якогось підступу, вигляд у нього був уже зовсім не такий самовпевнений і вдоволений, як нашої минулої зустрічі. І мені уже чомусь зовсім розхотілось заздрити його амурним подвигам із Міленою.

 

Навпаки, настрій тепер у мене був майже задовільний, і приємний спокій огорнув мою душу. Що ж, я ніколи не переживав жодних карколомних любовних пригод, як Владік. Але як тепер виглядає – і нафіг треба!

 

Зате я точно знаю, що ніколи не був і, дай Боже, не стану жертвою якоїсь спеціально приготованої пастки. Ну її к чорту цю Мілену з її силіконом! Подумаєш, великі цицьки! Зараз на це діло така мода пішла, що, дивись, через кілька років кожна друга дівчина матиме подібні штучні красоти. А я нікуди не поспішаю. Ще свого дочекаюсь.

 

 

 

4

 

Коли наступного разу на обідній перерві ми здибались із Владіком на нього було жалко дивитись. Вигляд у хлопця був страшенно змучений, ніби він декілька діб поспіль не спав.

 

-Все, я так більше не можу! – одразу заявив він мені. – Чує моє серце, ти був правий. Мілена з босом точно затіяли якусь гидоту проти мене. І той секс… Це сто процентів була якась підстава. Бачив би ти їхні посмішки, коли вони на мене дивляться! Інші цього не помічають, але від мене те не приховаєш! І я тобі більше скажу, - Владік нахилився ближче до мене і заговорив пошепки, - я тут вчора не витримав і вирішив піти ва-банк. Попросив у боса прибавки до зарплати. Думаю, а ну перевірю, що він мені відповість. Ти ж знаєш, який він скупий по життю. Він же цілком щиро вважає, що працівникам треба платити лише стільки, щоб їм вистачало на те, щоб не померти з голоду, ну і на дорогу до роботи. І що ти думаєш? Дав прибавку одразу й навіть і слова не буркнув!

 

І отут уже я остаточно втямив, що мені скоро гаплик. Якщо наш начальник виявляє таку неймовірну щедрість, значить стопудово замислив якусь подлянку! Все. Я для себе це діло визначив. Більше чекати на свою ж власну загибель не буду ані хвилини! - Владік був повен рішучості. – Сьогодні ж звільнююся на фіг! Поки не пізно. О Боже, нащо я тільки пішов на той корпоратив!

 

 

 

5

 

Владік і справді того ж дня звільнився, і більше ми уже з ним не стикалися під час обідніх перерв. Тож через деякий час і вся ця історія стала потроху мною забуватися.

 

Але дуже швидко знову пригадалася, коли одного разу я якось особливо допізна засидівся на роботі. Бос дуже просив мене про одну термінову роботу, і щоб встигнути її зробити вчасно, я і затримався на своєму робочому місці довше, ніж звичайно. Колеги, сусіди по кабінету, давно уже розійшлися по домівках і я був у величезній

 

Пацюк

збірка оповідань

Місто в тилу

збірка оповідань

Новинка!

кімнаті на самоті. Закінчивши чималенький шмат роботи, вирішив зробити невеличку перерву. Але щойно почав сьорбати свою каву, як на порозі раптом з’явилася сама секретарка боса Мілена.

 

Дівчина була у чорному коротенькому платтячку з найвідвертішим декольте, яке лише можна було собі уявити. Її груди, такі пишні і соковиті, ледве трималися, щоб не вискочити з сукні на волю.

 

Від несподіванки і побачених красот мені так перехопило подих, що я ледве не захлинувся кавою.

 

-Дорогуша, - заворкувала Мілена, наближаючись до мене, - у мене з комп’ютером якась фігня. Я ніби і нічого з ним не робила, а він не слухається і лише матюки якісь пише. Ходімо подивишся.

 

Я тремтячими руками поставив чашку на стіл.

 

-Але я… я зараз не можу, - почав белькотіти у відповідь, - у мене термінове завдання від шефа. Може завтра вранці?

 

Я з надією глянув на Мілену зі свого робочого стільця, але та лише миттєво спалахнула і тупнула ніжкою:

 

-А у мене, думаєш, не термінове завдання від шефа?! Мені треба зараз же і негайно!

 

Її величезні розкішні груди небезпечно коливались біля моїх очей, і я миттю відчув, що не підкоритись цій владній звабі просто не маю сил.

 

У відчаї я відкрив рот, сам не знаючи, що зараз скажу, але тут раптом у Мілени задзвонила мобілка.

 

Дівчина миттю припинила свій наступ на мене і, трохи відійшовши вбік, відповіла на виклик. Відбулась коротка телефонна розмова, зміст якої я не міг точно розчути, але потім Мілена дуже безапеляційно заявила:

 

-Так, сьогодні у мене змінилися плани, але у будь-якому випадку завтра після роботи чекаю тебе у своєму кабінеті. Явка обов’язкова.

 

Вона показово гримнула за собою дверима, і я тільки і зміг, що полегшено зітхнути.

 

@Дмитро Бондаренко 2016 - 2024